Столітній хмельничанин читає напам'ять Шевченка і співає пісні, як молодий: "Хочу дожити до 110"

Столітній хмельничанин Павло Мельничук й досі напам’ять декламує вірші Тараса Шевченка та співає українські народні пісні. Чоловік пережив голодомори та Другу світову війну. Незважаючи на нелегке життя, довгожитель зізнається, що хоче прожити щонайменше до 110 років. Про свій життєвий шлях Павло Григорович розповів для журналістів сайту «Є».

«Я народився 10 вересня 1919 року у селі Чорниводи Городоцького району Кам’янець-Подільського повіту. Моє життя було нелегким. Батько працював на цукровому заводі, а мама виховувала шестеро дітей та вела господарство. У нас було декілька гектарів землі, і з самого дитинства ми усі важко працювали. Мені та трьом моїм братам пощастило ходити до початкової школи. Я закінчив сім класів, завдяки чому потім мав хорошу роботу. Але до того був голодомор та війна. У пам’яті назавжди закарбувалися 1932-1933 роки. Неодноразово до нашого обійстя приходили більшовики з гострим штирем і ходили перевіряли чи не закопане в нас зерно. Наша сім’я вижила лише через те, що у нас була корова», - пригадує Павло Мельничук.

Людмила Павлівна, дочка довгожителя, яка доглядає за ним, розповіла, що довгий час її матір не дозволяла розпитувати батька про ті часи, адже це йому боліло.

В 1941 році Павла Григоровича призвали до армії. Служив він у Прибалтиці. Коли німці наступали, їхню військову частину обстріляли. Тоді 22-річний Павло був поранений. На щастя, куля пройшла повз скроню, і він чудом залишився живий. Після нападу німців усіх виживших військових взяли до полону і серед них був Павло Григорович.

«Нас потягом відправили до Німеччини і поселили в таборі для військовополонених. Ми працювали на Рейнському басейні, видобували вугілля. Робота була дуже важка. Багато людей там помирало. Під час транспортування вугілля я дуже травмував руку і мене, разом з декількома військовими, перевезли в Саксонію, до французького кордону, на сільськогосподарські роботи. Там під прицілом гвинтівки ми працювали на господаря. Хоча робота була нелегкою, але нас там годували. Через деякий час у Саксонії англійці висадили свій десант, і нас звільнили з полону, передавши радянським військам. Деяких моїх побратимів розстріляли, деяких відправили на Колиму та в тюрми, а мене залишили в Німеччині. Там я служив у військовій частині до 1947 року», - пригадує чоловік.

В кінці війни, коли Павло Григорович був у полоні, батьки думали, що його немає серед живих. Але раз в квартал приходила листівка з Червоного Хреста, у якій було написано: «Мельничук Павло живий. Працює».

Після повернення з Німеччини чоловік оселився у Чорниводах, де зустрів свою дружину Антоніну. У подружжя народилося двоє дітей – Володимир та Людмила. Працював чоловік декілька років ревізором у райспоживспілці, а потім головним бухгалтером на міжрайзаготбазі.

У кімнаті Павла Мельничука на видному місті стоїть два букети сухих квітів – позаду з числом 99, а попереду - 100. Чоловік каже, що у вересні, коли в нього день народження, там стоятиме букет з числом 101.

Нагадаємо, що у Тернополі відзначають 86-річчя легендарного вченого з великим серцем - "Любить кожен камінчик"

Як повідомляв портал Знай.uа, донька Ніколаєва зворушила всю мережу, туга юної іменинниці рве серце: "Мамо, приїзди"

Також портал Знай.uа писав, що у Чернівцях посмертно нагородили професора ЧНУ - не встиг отримати