Як живуть мешканки Хмельницького міського центру соціальної підтримки та адаптації, розповіли в Поділля News. На просторому подвір’ї – квіти та грядки з овочами. Обпершись об стіну будівлі, стоїть жінка з короткою стрижкою та стильними окулярами від сонця на голові. Це 55-річна Оксана – мешканка Хмельницького міського центру соціальної підтримки та адаптації. Вона, як і більшість інших постояльців, не має житла та документів.

“Мене зіпсувала горілка. Я хотіла забутися, запити свої проблеми. Тут мене прийняли добре, дали помитися, чистий одяг, постригли. Тепер чекаю на відновлення документів,щоб можна було оформити пенсію. Я ще мрію пожити нормально”, - говорить Оксана.

Оксана – з білоруського Вітебська. Після закінчення тамтешнього політехнічного коледжу у 1984 році потрапила за розподілом до Хмельницького.

“Прийти сюди – це перший крок до нового життя. Перші дні – переломні: дехто не витримує і знову повертається до звичного життя – з алкоголем, друзями, азартними іграми. Деякі раніше жили у підвалі зі щурами. А тут треба стежити за собою, заправляти ліжко, прибирати, шукати роботу”, – розповідає психологиня Майя Чернова.

Нині у центрі соціальної підтримки та адаптації жінки розташовуються у двох суміжних кімнатах. Їх тут традиційно менше, ніж чоловіків. Наразі тут живуть 27 постояльців, семеро з яких – жінки.

Популярні новини зараз

Одружений Павлік засвітився в обіймах гарячих близнючок: "Чий Крим?"

Комаровський підказав, як не заразитися коронавірусом: "Залежить від..."

Могилевська скинула не тільки вагу, але 20 років віку – виглядає як дівчинка

Українські зірки без макіяжу - Сумська, Полякова та Лідія Таран показали натуральну красу

Показати ще

фото podillyanews.com

“Чимало з наших підопічних зловживали алкоголем. Але жінкам відмовитися від звички важче. Побувши тут, вони разюче змінюються. Я навіть пропонувала їм зробити виставку фото: до і після”, – каже психологиня.

Більшість жінок потерпали від домашнього насильства. Так сталося і з 48-річною Оленою, родом з Якутії. У Хмельницький вона приїхала 13 років тому на запрошення коханого, якого через відсутність українського громадянства незабаром депортували. Новий Оленин співмешканець та його знайомі понівечили жінці вухо й ніс.

“Мені тут подобається персонал, годують добре.. Займаюся тут тим, що мию посуд після роздачі. У мене одна мрія – жити добре. Хоча я погано бачу, просила принести мені нитки та спиці. Шкарпетки зв’язала би для всіх на зиму”, – ділиться жінка.

Облаштувати побут гарними дрібничками – те, що притаманне саме жінкам, які тут перебувають. Найстарша мешканка- 63-річна Люба – ліжко прикрасила подарованою ажурною серветкою з тканини.

“Близьких у мене нема. Ми з цивільним чоловіком жили на Тернопільщині. Після його смерті мене вигнали з хати його родичі. За фахом я – ткаля. А зараз позмінно працюю фасувальницею. Але не офіційно, бо досі немаю паспорта”, – розповідає Люба.

Чоловікам часто вдається знайти досить високооплачувану роботу – трактористів, штукатурів, зварювальників, облицювальників. Жінки ж зазвичай влаштовуються на низькооплачувані місця – посудомийницями, фасувальницями та двірницями.

На карантині через кризу у бізнесі відшукати бодай якийсь підробіток стало ще складніше.

“Ускладнився і процес відновлення документів, адже інстанції запровадили обмеження прийому. А якщо нема документів, не доступні і багато видів підробітку. Складніше стало зробити і флюорографічне обстеження, необхідне для перебування у центрі.. Для наших «клієнтів» навіть 5 гривень на проїзд та 25 за знімок – це вже великі кошти”, – зазначає Майя Чернова.

Наприклад, 460 гривень на відновлення паспорта 63-річна Люба збирала декілька місяців. У Центрі жінка знаходить розраду, працюючи на ділянці: вирощує квіти й городину.

“Я дуже люблю землю. Мрію купити собі хату у селі. Тільки там, а не у місті, я відчую себе щасливою”, – зізнається Люба.

До карантину представники релігійних конфесій влаштовували концерти, а волонтери інколи – творчі зустрічі із декламуванням віршів.

“На карантині люди стали замкнутішими, зосередженими більше на своїх проблемах. До того ж якийсь час навесні у нас заборонили відвідування. І відтоді сюди волонтери і стали приходити рідше”, – констатує психологиня.

Водночас зараз у Центрі четверо осіб утворили пари, знайшли роботу та відновлюють документи.

“У деяких чоловіків й жінок є родичі. Чудово, якби вони примирилися і помогли їм із житлом. Щоб вони навчалися жити самостійно та складати свій сімейний бюджет. Це був би хеппіенд”, – підсумовує Людмила Чернова.

Комунальний заклад Хмельницької міської ради “Центр соціальної підтримки та адаптації” заснований у 2007 році. Цьогоріч від початку року послугами закладу скористалися 117 осіб. З них 24 – жінки. Центр розташований за адресою: вул. Житецького, 22.

Всі, хто опинилися у кризових ситуаціях, можуть також звертатися за номером телефону (03822) 75-29-76.

Нагадаємо, що ветеран АТО з Луганщини подорожує Карпатами: "Я не такий, як більшість безхатьків"

Як повідомляв портал Знай.uа, волонтерка, яка захищала Донбас, двічі вступала в бій з хворобою і перемогла

Також портал Знай.uа писав, що у Запоріжжі малолітки зв'язали безхатька скотчем і підірвали петарду: "Алкоголік, не шкода"